Мелт. Торговое обурудование

Олександр Скорбач: “За добу – лише три години без вогню”

 Поділитися

Поділитися в

Шосткинська центральна бібліотека спільно з ГО “Об’єднання учасників АТО та бойових дій “Братерство” продовжує цикл зустрічей з сучасниками “Час-пік героїчних людей”. Цього разу знайомлять шосткинців з Олександром Скорбачем.

Олександр повертається на війну… у спогадах. Наче це було вчора: запеклі бої, які тривали не одну добу поспіль, снаряди, які розривалися поруч. Він добре пам’ятає назву кожної позиції, кожну стежину, кожний клаптик української землі, який вдалося втримати … і кожну кулю, яка пролетіла повз. Згадує усіх, з ким воював, розповідає, як витягували поранених побратимів і пам’ятає кожного, хто не повернувся. Пригадує подарунки, які привозив мер Шостки Микола Нога. Ці спогади з ним будуть щодня і будь-де… упродовж всього життя.

Усе почалося з Майдану. Згадаймо, у 2013 р. тодішній президент України відмовився підписувати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, що викликало масові протести громадян. Олександр розумів і підтримував прагнення українців стати цивілізованою європейською країною. Акції протесту проти рішення влади пройшли у багатьох українських містах. Олександр розумів: попереду великі зміни. І коли у лютому 2014 р. розпочалась збройна окупація Криму, терпіти вже не міг, відчув, що час для спротиву настав.

У 2014 році багато з тих, хто був поруч, не вірили в українську армію. Не вірили і Олександру, що йде не за гроші на фронт. Чекати повістку не став, взяв відпустки на заводі «Імпульс»: щорічну і дві без збереження зарплати. Вступив до «Правого сектору» і вирушив на фронт.

Вересень 2014 року – на війні не лише перемоги. Саме у вересні відбувся один із “забутих” боїв за кілька кілометрів на північний захід від Донецького аеропорту. І саме в цей період Олександр потрапляє в Піски.

 

Свій перший жорсткий бій Олександр прийняв 6-7 жовтня. У Путіна день народження і Захарченко пообіцяв взяти Піски і Донецький аеропорт. О пів на шосту на позицію вдарила перша міна, командир віддав наказ: «Повечеряли – починаємо». До трьох ночі – страшна картина, жахлива стрільба, ледь-ледь встигали заряджати патрони. Здавалось, від Пісків нічого не залишилось. А потім раптом – тиша… «На сьогодні – відбилися», – сказав командир. Бої на цьому напрямку не стихали до 20 жовтня. «До звуків війни звикаєш, тут все зрозуміло, – каже Олександр. – А від тиші, навпаки, чекаєш підвоху».

Олександр розповідає про БМП – таксі, що розвозило добровольців на позиції. Одна така позиція знаходилася на другій стороні річки і міст був як на долоні: з усіх сторін відкритий простір. Щоразу ризикуючи, треба було швидко прогазувати і проскочити через міст, не потрапивши під обстріли.

До Шостки Олександр повернувся 30 листопада і знайшов у поштовій скриньці боргові рахунки за неоплачені комунальні послуги. От вам і «великі гроші», за якими поїхав доброволець.

У червні 2016 році Олександр підписує контракт із ЗСУ і його направляють в 58-му бригаду в 15-й батальйон. Верхньоторецьке зустріло відносною тишею у повітрі і спокоєм навкруги. Але тільки спочатку, в серпні – вересні – знову жорсткі зіткнення. У цей час якраз дозволили торгівлю з ОРДЛО, залізницею рушили потяги, які не дозволяли перевіряти. Скільки там було людей, що було в вагонах – невідомо.

У січні-лютому 2017-го 72-га бригада ціною значних втрат (повідомляли про 10 загиблих, але їх було значно більше) взяла під контроль позиції бойовиків “Алмаз-1” та “Алмаз-2” в районі промки. 58 бригада готова була допомогти утримали їх. І вже 10 лютого військові отримали наказ: «Готуйте зброю. Летимо на промку». Сигнал «Підйом» отримали в 24:00 від командира роти. 150 бійців у повному озброєнні готувалися до секретної операції (така була інформація). Виїхали до Ніжина, де їх вже очікував літак. Вилетіли в Дніпро. Але коли їхали по Дніпру, супровід з усіх сторін ну дуже вже був помітним. Та ще й інформація у фейсбуці, що ветерани АТО виїхали на допомогу 72-й бригаді, розсекретила всі таємниці.

Слід віддати належне, на промці була чітка організація, бойові накази отримали своєчасно і всі знали свої позиції і своє завдання. Олександр пригадує, що за добу бої припинялися лише на три-чотири години і тільки тому, що у бойовиків була перезмінка. І так до 3 березня. З команди у складі 150- ти чоловік живими залишилося 130-135 бійців. Напередодні виходу з Авдіївки, з подарунками для бійців приїхав мер Шостки Микола Нога.

З промки рота виходила на початку березня, на зміну прийшли івано-франківці. Росіяни повинні були пропустити без перешкод. Але в черговий раз українські воїни переконалися, що вірити ворогу не можна. Частина роти вийшли одразу, інші 90 воїнів – декілька годин лежали в полі, чекаючи поки припиниться вогонь.

6 травня старшого солдата Олександра переводять до 72-ї бригади. Через декілька днів 10 гранатометників потрапляють на шахту Бутовка. Історія з російським танком «Білий орел» просто вражає:

«Танк весь час демонстративно їздив перед українськими позиціями. Такий модернізований, сучасний, та ще й з додатково установленими баками. Управляли їм, без сумніву, професійні танкісти. Але їздили не довго, їх засікли, і з трьох сторін просто спалили».

А так про цю подію писали інтернет ресурси: «ЗСУ знищили новий російський танк під Авдіївкою. Танк неодноразово обстрілював позиції українських солдатів, і “Базальт” вивчив його щоденний маршрут. Українські військові за допомогою мінометів та ЗПГ затиснули танк у певному місці, після чого знищили динамічний захист «Білого орла» за допомогою АГС, а потім підпалили встановлені на ньому додаткові баки з пальним».

Люди на фронті зустрічалися різні, деякі не витримували, тому на передовій завжди бракувало бійців. Ставлення місцевого населення було приблизно 50/ 50. Наприклад, у Верхньоторецьку українську армію підтримували в основному бізнесмени. В Авдіївці було більше прихильників до Росії. Траплялися і провокатори, які спеціально чіпляли військових, щоб вибити гроші.

Війна випробовує людей на людяність, її ніхто не відміняв. «Я людина, і ніщо людське мені не чуже», – згадався афоризм. Як вам? Бійці годували 5 кішок, 1 кота і 15 маленьких кошенят. А собака, яка з ними жила, годувала маленьких лисенят.

У серпні 2018 року Олександр Скорбач демобілізувався і повернувся до Шостки. На свій завод, але працювати два-три дні на тиждень зовсім не для нього.

Добре, що можна вільно переміщатися в європейському просторі, тому поїхав на роботу за кордон. Олександр вірить, Україна стане сучасною європейською демократичною державою: «Шанс є, адже ми не допустили на свою землю росіян».

Шосткинська міська ЦБС

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Шостка.INFO в Telegram. Интересные и оперативные новости, фото, видео. Подписывайтесь на нашу страницу!

Rodont
Rodont
Ковры
comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Нагору