«Нас уже вважали загиблими»: шосткинський гвардієць на псевдо Маестро про бої за Торецьк, зруйнований будинок і боротьбу за життя

Бої за Торецьк стали одним із найважчих випробувань для українських захисників. Постійні артилерійські обстріли, удари дронів, зруйновані будівлі та гостра нестача найнеобхіднішого вимагали від військових не лише професійної підготовки, а й надзвичайної витримки. Історією військового поділилася пресслужба 2 Шосткинського полку.

Гвардієць 2 Шосткинського полку Національної гвардії України на псевдо Маестро згадує, щонайскладнішим виявився навіть не сам бій, а шлях до позицій, який міг обірватися ще до початку виконання завдання.

«Нашим першим завданням було дістатися до позиції в місті Торецьк, змінити побратимів і зайняти оборону. Захід був у два етапи: спочатку автомобілем до перевалочної позиції, де перебували військові ЗСУ, а далі -близько 150 метрів пішки до будівлі. Нас було шестеро військовослужбовців, водій і штурман, а я був призначений старшим групи», – розповідає Маестро.

Ще дорогою ситуація різко ускладнилася. По радіостанції екіпаж отримав повідомлення, що автомобіль уже став ціллю російського дрона. Проте змінити маршрут чи повернути назад було неможливо.

«Водію доповіли, що нашу машину вже “спалили” рашисти з дрона. Але ми заїхали надто далеко, а в тій місцевості просто не було можливості розвернутися. Залишалося лише їхати вперед і виконувати завдання», – згадує військовий.

Після прибуття група діяла за відпрацьованим алгоритмом. Насамперед необхідно було швидко вивантажити боєкомплект, воду, продукти й особисті речі, забігти до будівлі, а вже потім, якщо дозволить обстановка, занести майно всередину. Однак часу на це не залишилося.

«Як тільки ми під’їхали, по нас почався обстріл. Частина хлопців уже забігала до будівлі, а ми з побратимом залишилися розвантажувати машину. Водій дуже голосно кричав: “Швидше!”. Коли викинули останні речі, я вистрибнув із машини, перечепився і впав – був у повному спорядженні. Побратим саме намагався зачинити броньовані двері “Рошелі”. У цей момент поруч вибухнув боєприпас. Осколки пролетіли в мене над головою, а його врятували броньовані двері», – розповідає Маестро.

Діставшись будівлі, військові опинилися в майже суцільній темряві. Дев’ятиповерховий панельний будинок був серйозно пошкоджений, тож пересуватися доводилося навпомацки.

«Ми йшли, тримаючись за стіни. Я був позаду, двоє хлопців – попереду. Раптом стався дуже сильний вибух. Мене відкинуло назад. Як потім зрозумів, вибухом вибило несучу стіну першого поверху», – згадує гвардієць. Після вибуху він майже нічого не чув – у вухах стояв сильний дзвін. Попри це потрібно було знайти побратимів. –  Трохи отямившись, я почав повзти на голоси. Хлопці із ЗСУ сказали, що є підвал, де можна сховатися. Я спускався останнім».

Минуло лише кілька десятків секунд після того, як усі опинилися в укритті, і будинок не витримав чергового удару.

«Приблизно через двадцять секунд після того, як я доповз до підвалу, під’їзд обвалився просто на нас. Пилу було настільки багато, що хвилин двадцять чи тридцять ми сиділи, закривши обличчя бушлатами та всім, що було під руками», – розповідає Маестро.

Після обвалу зник зв’язок із зовнішнім світом. Радіостанція перестала працювати, тому певний час про долю групи ніхто нічого не знав.

«Радіостанція не працювала, тому нас якийсь час вважали загиблими. Потім ми розібрали завали, перейшли підвалом до другого під’їзду і вже там змогли вийти на зв’язок. Але всі наші речі, вода, провізія та боєкомплект залишилися під завалами», – згадує військовослужбовець.

Наступної ночі група змогла дістатися визначеної позиції. Однак там на них чекало нове випробування – повна відсутність води. Продукти ще залишалися, але приготувати їх було нічим. Несподіваним порятунком стала випадкова знахідка.

«Я знайшов банку з огірками. Зверху під кришкою був майже сантиметр плісняви, але всередині залишався розсіл. Запропонував приготувати на ньому макарони. Хлопці спочатку поставилися до цього скептично, але сказали: “Готуй, будемо дегустувати”. Я процідив розсіл, залив його в пательню, засипав макарони, додав тушонку. Виявилося, що пропорція солі була ідеальною. Після цього ми майже щовечора готували саме так. Потім знаходили банки з огірками чи кабачками й використовували їхній розсіл», – з усмішкою розповідає гвардієць. – Один із побратимів запропонував прострелити трубу опалення. В одній із труб була вода. Вона була іржава, але це була вода. Ми набрали приблизно двадцять літрів. Останні краплі він направив собі до рота й сказав: “Дванадцять крапель – ковток”. Цей момент я запам’ятав назавжди. Ми фільтрували воду через ватні тампони, але вона все одно залишалася коричневою. Саме вона допомогла нам вижити».

Попри постійну небезпеку, військові знаходили можливість підтримувати зв’язок із рідними. У зруйнованій будівлі вдалося відшукати місце, де час від часу з’являвся мобільний сигнал.

«Ми знаходили точку, де можна було відправити повідомлення. Писали додому, що з нами все добре. Близькі відповідали, і це дуже підтримувало. А найголовніше – з нами був Бог. Я вважаю, що саме наша віра врятувала нам життя», – переконаний боєць.

Після виконання бойового завдання настала довгоочікувана мить повернення додому. Саме її Маестро називає найемоційнішою за весь час.

«Я дуже хотів обійняти дружину і своїх дітей. Коли дружина побачила мене на порозі, вона почала плакати. Але це були сльози щастя», -говорить гвардієць.

Шостка.INFO в Telegram. Цікаві та оперативні новини, фото, відео. Підписуйтесь на нашу сторінку!