Бош сервис
Сервис Центр

Від родинної історії – до історії цілого міста

История | 13:46, 2.05.2018
 Поделиться

Поделиться в

Ось уже шостий рік поспіль українець Антон Земанек, який наразі мешкає в Чехії, цікавиться генеалогією. Робота з історичними документами дозволила йому нарешті встановити, чому в 1937 році репресували одного з його родичів, адже донедавна це було відомо лише з родинних переказів. А ще завдяки архівним матеріалам дослідник відновив кілька років історії цілого міста, інформує Радіо Свободи.

Коли у школі Антону Земанеку дали завдання створити «родинне дерево», він ще не знав, що це переросте у постійне захоплення. Поштовхом розпочати роботу з архівами стали старі фотографії з сімейного альбому, які зацікавили і водночас схвилювали його.

Леопольд Земанек

Архівні документи дозволили дізнатися про прадіда по батьківській лінії Леопольда Земанека, який народився у Відні 1892 року та походив з чеської родини. Під час Першої світової війни його призвали на фронт, де він згодом перейшов на бік Антанти.

Правнук пояснює цей вчинок прадіда так: «Тоді був час слов’янофільства, коли люди (особливо у Чехії та Словаччині) не хотіли бути частиною Австро-Угорщини, а хотіли бути частиною слов’янського світу та сподівались, що Росія як репрезентатор слов’янського руху допоможе у цьому».

Леопольд Земанек, 1918 рік

Після переїзду до Росії Леопольд Земанек мешкав на Уралі, у Свердловській області. У 1938-му його арештували. Про причину затримання нащадки тривалий час могли лише здогадуватися. Пролити світло допомогла кримінальна справа, віднайдена Антоном Земанеком в архіві. Леопольда Земанека, як і багатьох у ті часи, сталінська репресивна машина звинуватила у проведенні контрреволюційної шпигунської діяльності на користь Німеччини.

За словами Антона, «органи» рік тримали прадіда, знущаючись над ним, після чого у того погіршилось здоров’я. Але, додає правнук, Леопольду Земанеку «пощастило», що його не репресували, хоча під тиском той погодився з усіма висунутими обвинуваченнями.

Фрагмент з кримінальної справи Леопольда Земанека, 1938 рік

«Він підписав, що погоджується, але з ним провели іще один допит. Є параграфи, де він відмовляється від своїх слів, каже, що обмовив себе, що такого насправді не було. Через деякий час його відпустили», ‒ розповідає нащадок.

Леопольда Земанека звільнили 13 січня 1939 року.

«Через те, що в результаті проведеного дорозслідування, висунуті Земанеку Л.В. обвинувачення не підтвердились… слідча справа щодо Земанека Л.В. закрита».

Відповідь на запит Антона Земанека щодо прадіда Леопольда

Андрій Віник

А от брата прадіда Антона по материній лінії Андрія Віника репресували.

Із 1917 року він мешкав у Шостці на Сумщині. Був простим робітником, але мав хист до музики, тож із 1927 року почав працювати у цій галузі, зокрема, керував оркестром при клубі будівників. У шосткинському краєзнавчому музеї, розповідає Антон, є навіть ціла підбірка з фотографіями його родича того періоду.

Андрій та Антоніна Віники, 1917 рік

Листопад 1935 року став для Андрія Віника фатальним.

«Якось він з двома друзями сидів, пив пиво. Скаржились між собою на радянську владу, а вже наступного дня один із них «настукав» на двох інших у КДБ і їх (зокрема, брата прадіда) заарештували за антирадянські висловлювання», ‒ розповідає дослідник.

Тривалий час цю історію Антон знав лише з розповідей рідних, однак кілька років тому йому вдалося відшукати в архівах 300-сторінкову справу, одним з фігурантів якої був його родич. Звинуватили Андрія Віника в антирадянські агітації.

Із постанови про арешт Андрія Віника:

«Будучи антирадянськи налаштованим, групував проти радянської влади і її заходів громадян міста Шостки, звільнених із заводів №9 і №53, Бабака Михайла Олексійовича, Єгорова Костянтина Семеновича, агітуючи їх проти заходів партії радянської влади, за фашизм, дискредитуючи вождів партії і радянський уряд, в розмовах передбачав інтервенцію і провал радянської влади, тим самим організовуючи невдоволення проти радянської влади».

Постанова про арешт Андрія Віника

У справі йдеться, що Андрій Віник «перебуваючи на волі, може зникнути від слідства та суду і шкодити перебігу справи», а отже, його рекомендували взяти під варту.

Постанова про арешт Андрія Віника

Після п’яти місяців слідства і допитів Андрію Вінику, а також Костянтину Єгорову і Михайлу Бабаку, які проходили разом з ним у справі, оголосили вирок. Віник отримав 5 років у виправно трудових таборах «віддалених місцевостей СРСР» без обмеження у правах.

Вирок Андрію Вінику, Костянтину Єгорову і Михайлу Бабаку

Після цього ним була подана касаційна скарга, однак її відхилили, адже «Віник проводив контрреволюційну агітацію систематично» та «розповсюджував контрреволюційні провокаційні чутки про колгоспи», тому йому «правильно обрали міру покарання, яка відповідає його соціальній небезпечності».

з висновку за результатами розгляду касаційної скарги Андрія Віника

Андрія Віника відправили відбувати покарання до Росії, на будівництво Байкало-Амурської магістралі, також відомої як БАМ.

Із заслання він інколи надсилав рідним свої світлини з підписами. На одній з таких зазначено: «На пам’ять дорогій крихітці, донечці Аллочці. Згадуй і не забувай, що в далекому краї є у тебе тато. Цілую і люблю дівчинку-крихітку».

Фотографія Андрія Віника періоду заслання

Антон Земанек розповідає, що після звільнення Андрію Вінику було заборонено повертатися до Шостки, «ймовірно, тому, що там було військове виробництво». Тому його відправили до російського Армавіру. Коли розпочалася війна, він разом із сином пішов на фронт, а по її завершенні перебрався до Києва, де продовжив займатися музикою, зокрема, створив музичний гурт для дітей-безхатченків.

За словами дослідника, репресії дуже сильно позначились на житті Андрія Віника.

«Коли він помирав, то просив свою доньку закрий двері, бо «вони знову прийдуть і будуть мене бити. Наскільки сильно відбилася ця історія на ньому, яка так давно була!» ‒ розповідає Антон Земанек.

У 1992 році Андрія Віника визнали «необґрунтовано репресованим за політичними мотивами».

Довідка про реабілітацію Андрія Віника

Яків та Альберт Мамонтови

Родичем Антона Земанека є також український поет, драматург та історик української драматичної літератури і театру Яків Мамонтов, який, за словами дослідника, є несправедливо забутим українцями. Він є двоюрідним братом прадіда дослідника по материній лінії.

Він походив із селянської родини і спочатку здобув професію агронома, але згодом став викладачем педагогіки і мистецтвознавства у Харкові. Тут він мешкав, зокрема, у сумнозвісному будинку «Слово» поруч із письменниками, поетами, режисерами і сценаристами, яких називають «розстріляним відродженням», адже у 30-х багатьох із них торкнулися сталінські переслідування і репресії.

Яків Мамонтов, український поет, драматург та історик української драматичної літератури і театру

Син Якова Мамонтова Альберт, за словами Антона Земанека, також був українським сподвижником. На початку німецько-радянської війни він разом із родиною був евакуйований до російського Оренбурга. У 1944 році він повернувся до Харкова, де працював диктором, артистом-читцем і режисером Харківського радіо, а також викладав сценічну мову в Харківському театральному інституті.

Після того, як у 1964 році Альберт Мамонтов потрапив до російського Владивостока, він був одним з ініціаторів Товариства української культури у Приморському краї. П’ять із його сольних літературних концертів, з якими він виступав у містах Далекого Сходу та Сибіру, були присвячені Україні (зокрема, «Долг Украине», «Думи мої, думи мої», «Вишневі усмішки»).

Особливості пошуків

Під час роботи з архівами Антону Земанеку вдалося відновити не тільки родинну історію, але й частину історії цілого міста: разом з краєзнавцем В’ячеславом Кириєвським із Шостки, звідки походять його предки по материній лінії. Він повністю реконструював події, які відбувались тут між 1917 та 1919 роками і увійшли до історії під назвою Українська революція у Шостці. Як зізнається дослідник, вдалося встановити «фантастичні речі, про які в підручниках замовчували або ж не повністю розповідали».

Загалом, шукаючи історичні документи, Антону Земанеку довелося попрацювати з архівами України, Чехії та Росії. Чеські видались йому найзручнішими, адже тут багато матеріалів є оцифрованими, тому проводити дослідження можна навіть не виходячи з дому.

Серед українських архівів дослідник особливо відзначає Державний архів СБУ. Каже, це, немов «інший всесвіт»: можна просто написати листа і тобі все відсканують та безкоштовно надішлють. Натомість у роботі з іншими українськими установами є нюанси: наприклад, у багатьох діє заборона на копіювання потрібної інформації власними засобами, попри те, що це дозволено законом.

А от із російськими архівами Антон Земанек працював лише дистанційно. Каже, попри те, що на інформаційні запити тут відповідають, ціни на певні категорії послуг є занадто високими.

Наразі зупинятися у своїх дослідженнях родинної історії він не збирається. адже «потрібно знати страшні речі, які відбувалися у ХХ столітті, щоб зрозуміти, які наслідки принесла нам ця катастрофа».

Софія Середа

 

 

 

Сopyright © 2017 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Rodont
Viko
Такси Гранд
comments powered by HyperComments

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: