Бош сервис
Сервис Центр

Исполнилось 100 лет со дня начала антибольшевистского восстания в Шостке + Фото

История | 19:46, 2.04.2018
 Поделиться

Поделиться в

Сегодня, 2 апреля, исполнилось ровно 100 лет от начала антибольшевистского восстания в Шостке. Об этом на своей странице в Фейсбуке пишет исследователь Антон Земанек (он является потомком рода Веников, корни которого из нашего города)

По его словам, для современных историков антибольшевицкое восстание в Шостке практически неизвестная страница и не фигурирует в литературе. «Але ми, вдячні нащадки пам’ятаємо звитяги наших пращурів. Прошу всіх прочитати», — написал Антон Земанек.

Приводим полностью статью, посвященную событиям, произошедшим ровно 100 лет назад.

 

«Передісторія

1917 рік став справжнім святом демократії у Шостці: відбувалися демонстрації, вільно діяли як російські так і українські політичні партії (українські партії отримали 40,5% у міській думі), відкривалися громадські організації, український гурток, а згодом повноцінна Просвіта, що налічувала понад 700 членів, а всього таких організацій, включно з партійними та трудовими виявилося щонайменше 26.

У той же час постала поки що автономна, у складі демократичної Російської республіки Українська Народна Республіка. Однак 8 (21) грудня 1917 більшовицькі війська перейшли кордон, та не оголошуючи війни розпочали Першу Радянсько-українську війну.

Мешканці Шостки, де знаходився найбільший в імперії пороховий завод та виробництво боєприпасів, вирішили визначитися, кого ж підтримувати у цьому конфлікті. Для цього вже 13 (26) грудня 1917 було скликано «об’єднане засідання президій всіх політичних, професійних, громадських і економічних організацій об’єднують селище Шостку і Шостенскій пороховий завод «, куди направилися 92 делегати.

На початку засідання головуючий, Йосип Івахненко зачитав Третій універсал Центральної Ради УНР та врешті закликав збори вітати Українську Республіку, її парламент Центральну Раду та її уряд Генеральний Секретаріат. На цей заклик переповнена зала та хори відгукнулися вигуком «Слава Україні!» Присутні продовжували стоячи аплодувати та скандувати «Слава!». Лише більшовики не розділяли загального піднесення.

Відбулися бурхливі дебати, найрадикальніше за УНР виступав український есер козак Роман Литовченко. Він промовляв: «Я клянусь(!), що не буде такого, щоб народні комісари посадили управляти Україною російського комісара. Вони поставили собі за мету задавити Україну, то їм цього не вдасться зробити. Я сам піду в ряди і буду захищати Україну (оплески). Бажаю Україні щастя! Хто посміє зазіхнути на неї та підніме меч, то той від меча і загине. Хай живе український народ і Народна Українська Республіка (оплески).» Нечисленні більшовики скандували «Геть буржуазію!» та врешті зірвали дебати.

Незважаючи на це було розпочато голосування за підсумкову резолюцію. Засідання постановило: «вітати Центральну Раду та її виконавчий орган Генеральний Секретаріат, як вищий правовий орган на Україні й всіма силами та доступними засобами підтримувати її в боротьбі за проголошену свободу України. Хай живуть Всеросійські та Українські Установчі збори!». Резолюція була прийнята усіма (81 делегат), крім 5 більшовиків, що голосували проти резолюції, та 6 делегатів, що утрималися (5 більшовиків та 1 український есер Литовченко).

Невдовзі, незважаючи на збройний опір українського куреня Дорошенківського полку, Шостку було зайнято більшовиками. У поселенні запрацював «Совєт крестьянских, солдатских и робочих депутатов», в якому, за допомогою махінацій, було забезпечено білість більшовиків. Так Шостка зустріла новий 1918 рік.

Однак 9 лютого 1918 р. Центральна Рада підписала з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією Берестейський мирний договір за яким в тому числі Німеччина та Австро-Угорщина надавали молодій державі збройну допомогу в боротьбі з більшовиками. Це спричинило поспішну «евакуацію» більшовицьких військ з території України…

  1. Битва за Шостку

Під вечір неділі 4 (17) березня 1918 року Друга (Особлива) армія під командуванням анархіста Опанаса Ремньова увійшла до Шостки з загоном з 300 стрільців-червоногвардійців і моряків з чотирма кулеметами, маючи резерв на станції Терещенська зі 100 стрільців при 3 кулеметах і двох броньовиках та заснував там свій штаб. У цілому армія Ремньова складалася із розрізнених партизанських загонів, де панували анархістські настрої, схильність до мародерства та пияцтво. Через це армія була небоєздатна й знахабніла від безкарності. Шосткинська місцева команда (військовий загін), біля 300 людей, не виявила бажання приєднатися до Червоної армії й в першу ж ніч розбіглася, залишивши завод з його повними пороховими льохами та майном без будь-якої охорони.

Водночас на Шосткинському пороховому заводі (ШПЗ) почала діяти більшовицька евакуаційна комісія, метою якої було вивезення цінного обладнання порохового заводу та грошей призначених для виплати робітникам до Росії. До того ж, не зустрівши підтримки серед населення Шостки, Ремньов уже беззаперечно заявив про його намір підірвати завод «в ім’я спасіння Росії». Вибори до Шосткинської думи на понеділок 18 (5) березня 1918 р. були скасовані. В той же час шосткинські меншовики та есери об’єдналися та створили спільний підпільний штаб, який знаходився в будівлі заводоуправління. Більшовики та промосковськи налаштовані шосткинці перебували в меншості до пануючої самостійницької більшості Шостки.

У наступні дні після наради у Ремньова, завод займався завантаженням у вагони вибухових речовин та пороху, в першу чергу димного пороху та капсульних виробів. Вони вели демонтаж самого цінного обладнання ШПЗ для евакуації на Москву. Робота комісії була завершена 29 (16) березня 1918 р. Втім робота з евакуації військового майна носила притаманний ремньовцям характер. Так, замість важких бойових цінностей загружали в першу чергу у вагони легкі дамські сукні, дитячі гумові калоші, різного роду тканини, грузили навіть мило із запасів майна Ровенського гарнізону. Особливу увагу комісари звернули на вивіз спирту, бензину, нафти, токарних верстатів, двигунів, шкіряних та гумових привідних ременів та ін. Під виглядом евакуації порохового заводу, Ремньов грабував його.

Робітники ШПЗ відверто саботували евакуацію заводу. Тому ремньовці для завантаження пороху у вагони почали зганяти селян з навколишніх сіл. Щодня з заводу вивозили 700 пудів пороху. Робітники з жахом спостерігали, як червоногвардійці комісра Моргуна демонтували обладнання, знерухомлювали завод, створений кількома поколіннями шосткинців. Крім того червоні партизани остогиділи мешканцям поселення своїм щоденним пияцтвом дармового заводського спирту та грабунками. У той же час місцеві меншовики та есери проводили активну роз’яснювальну антибільшовицьку агітацію. Так полковник Дмитро Львович Тархов, виступаючи у цехах і на виробництвах, заявляв приблизно наступне: «Товариші, наші батьки і діди наживали свої багатства роками, а більшовики хочуть не тільки пограбувати завод, у Вас робітників і Ваші родини… Згуртуймося воєдино і дамо відсіч грабіжникам!»

Ремньов у відчаї безсилля вивезти увесь завод, його безмежні запаси спирту, беззаперечно заявив про свій намір підірвати невивезений порох «во имя спасения России». Після такої заяви Ремньова підірвати ШПЗ, шосткинські есери разом з меншовиками зібралися в приміщенні військового зібрання. Есери «пропонували підняти повстання проти Ремньова й більшовиків, яких називали бандитами» та закликали шосткинців боротися «За єдину, неділиму Україну». Одразу після зібрання підпільний меншовицько-есерівський штаб вирішив розпочати повстання о 12 годині по тривожному гудку заводських котелень (паровичних). Після якого робітники мають захопити в цейхгаузах піхотної команди зарані заготовлену зброю й вигнати більшовиків з Шостки. Також штаб негайно відправив своїх делегатів до німецького війська в Конотоп з проханням якнайскоріше окупувати Шостку, інакше більшовики остаточно розберуть та підірвуть пороховий завод.

Проводилася роз’яснювальна робота: «Збираються швидко робітники по майстернях, слухають інформації воєнспеців, охають, зідхають, плачуть… Та як не плакати, бо вибух мільйона пудів порохової маси знищить все на 20-30 верст навкруги Шістеньського порохого заводу, знищить хатини, робітників-селян, повбиває худобу та сім’ї.»

На 2 квітня (20 березня) 1918 було скликано мітинг, на якому підлягало вирішенню питання про організацію збройного опору загону Ремньова «із застосуванням всіх видів зброї та її мобілізації всюди, де тільки вона знайдеться.» Вранці представниця меншовицько-есерівського штабу Євдокія Киричкова особисто обійшла усі паровичні, узгодила час подачі ними тривожних гудків о 12 годині й доповіла про це виконуючому т.в.о. начальника заводу Оскару Юрвеліну в присутності Йосипа Івахненка, Георгія Пилипенка та декількох офіцерів. Наостанок доповіді Киричкова заявила: «Досить засідати, час виступати». Штаб рушив на мітинг організований у дворі заводської казарми (Садовий бульвар, 40). На мітингу есери в своїх виступах казали, що «більшовики прислали бандитів, які хочуть пограбувати завод, забрати усі верстати та цінності заводу, а потім зруйнувати його і залишити шосткинців без роботи». Тому «всі шосткинці як один мають стати на захист свого годувальника – заводу».

Тим часом про це все не знали ремньовці, що вислали з ст. Терещенської сотню для переговорів з «караульним полком», що постійно стояв у Шостці (очевидно йдеться про караульну команду, що була перед тим розбіглася, частково повернулася до казарм) та удавав з себе «нейтрального глядача». Удавав, а на ділі там уже було проведено відповідну агітацію під гаслом «жодного ремньовця до казарм» тому, що більшовики зразу «збаламутять солдат». Гаслом було: «Якщо ви, солдати, підете за ремньовцями, так вас поженуть на німців – знову шанці, каліцтво, смерть, а так ми на охороні заводу».

О 12-й годині були дані сигнали — тривожні гудки. Вони підняли повстання проти Радянської влади і загонів Червоної армії. Робітники кинулися до складу зброї, але їм перегородили шлях декілька більшовиків на чолі з комісаром Дмитром Моргуном. Комісар Моргун спробував було революційними призивами переконати робітників не брати зброю з цейхгаузу, навіть хотів зупинити їх своїми пострілами з револьверу вгору. Він закликав припинити розбирати зброю зі складів, звернувся до солдат: «Товариші, солдати, ми просимо вас не втручатися, нам потрібний порох»… Пролунав постріл з 2-го поверху і Моргун, обливаючись кров’ю, упав біля сходів казарми. Моргун загинув від рук меншовика Григорія Юрченка. Вискочили солдати з казарм, почали роззброювати ремньовців, що стояли на подвір’ї. Декільком пощастило втекти на станцію Терещенська й розповісти своїм про подію. Оволодівши зброєю (гвинтівками-берданками, залишеними в цейхгаузах казарми місцевою командою), повстанці оточили ревком. Не витримавши обстрілу, ревкомівці здалися.

Озброєні робітники кинулися виганяти з заводу евакуаційну комісію та червоногвардійців. Гнали їх до залізничної станції. Неподалік біля міського училища відбувся перший бій. Повстанці захопили в більшовиків гвинтівки та кулемети, які одразу обернули проти них. Повстанці відкрили рушничну стрілянину по вагонах штабу Особливої армії Опанаса Ремньова. Ремньов на деякий час відступив. Було вбито двох рядових армії Ремньова.

Одностайний порив до звільнення від більшовиків-насильників охопив все населення Шостки. Шосткинці, наскільки було можливо, приймали участь в боротьбі з бандами Ремньова. Адміністрація заводу: офіцери артилеристи, піротехніки та інженери, однодушно приєдналися до повстанців. До повстанського комітету увійшли: т. в. о. начальника заводу Оскар Юрвелін, полковник Дмитро Тархов, голова меншовиків Федір Євсеєнко, голова комітету есерівців Гнат Ахтирко, члени комітету есерівців: Георгій Пилипенко, Йосип Івахненко, Євдокія Киричкова. Вони увесь час перебували в штабі повстанкому, що знаходився в есерівському комітеті. Активну роль у повстанні виконували полковник Микола Платковський, старший хімік ШПЗ Дмитро Вердеревський, юнкери Франчик та Яковлєв, робітники Роман Литовченко, Михайло Федоров, Михайло Шашков, Василь Жога, Марія Каменська, Павло Терещенко, Василь Сєдов, Мойсеєнко та багато інших.

Повстанці виловлювали по хатах шосткинських червоногвардійців.

Боротьба з більшовиками прийняла організований характер, робітники були розподілені по загонах з командирами на чолі. Новостворена постова служба взяла під охорону порохові льохи, капсульні ворота порохового городка, казначейство та ін. У крайніх хатах шосткинців уздовж залізниці були влаштовані спостережні пункти штабу. Телефонний зв’язок зі спостережними пунктами цілодобово підтримувала Євдокія Максимівна Киричкова.

Штаб повстанців організував інтендантську та санітарну частини, спорядив спеціальні команди для підриву залізничних мостів. У майстернях заводу закипіла робота по зарядженню патронів, снарядів та бомб. Робітники механічного заводу ударно закінчили ремонт броньовика Ремньова для подальшого використати його в боях з червоними. На діловому дворі запрацювали токарні станки, вироблюючи гарматні стакани, головки та заряджаючи їх.

Шосткинці перекопали ровами всі вулиці поселення та звели на них барикади. Зокрема на головній від залізниці Офіцерській вулиці робітники зламали кам’яну бруківку для кількох одна за одною барикад, опасаючись ремньовців, які ще перебували на станції Шостка.

Штаб почав заготовляти харчі для кухні повстанців. Він звернувся за допомогою до сусідніх сіл. У села були відправлені службовці, зокрема прикажчик «офіцерського магазину» Антон Кудас поїхав в село Ображіївку, де справно обмінював заводський спирт на харчі. Селяни, дізнавшись, що робітники Шостки повстали проти більшовиків, самі доставляли повні обози хліба, сала, крупи та інших їстівних припасів для захисників заводу.

У повстанні взяло участь до 3-х тисяч шосткинців. Тобто, майже всі дорослі чоловіки Шостки стали повстанцями. У повстанні брали участь і шосткинські жінки, зокрема есерівки Киричкова, Маглей, Каменська

Розвідка більшовиків доволі швидко дізналася, що в штабі повстанців по справжньому готуються до «великих операцій проти червоних». Шосткинці за всіма правилами військової техніки обладнали лінію оборони від Локотків (лівий фронт) до Лазарівки (правий фронт).

Бій, що розпочався 2 квітня (20 березня) 1918 р. із застосуванням кулеметів та артилерії, тривав 5 діб, протягом яких шосткинці сміливо відбили всі напади загонів червоних партизан, що прибували на підкріплення Ремньову залізницею з різних місць його фронту від Коропу до Рильську.

Шосткинці обстріляли штабні вагони Особливої армії на залізничній станції Шостка. Ремньов втік на залізничну станцію Терещенська.

Ремньов та його помічник матрос Беретті почали загальний наступ на Шостку від залізничного роз’їзду Макове та зі станції Терещенської із застосуванням бронепоїзду. З боку села Макова наступав загін червоних партизан під командуванням Біленького. Повстанський штаб спрямував спецкоманду з 4-5 людей на підрив залізничного мосту, що за півтора кілометри від Шостки у верхів’ях річки Локотки. Підрив мосту мав перегородити залізничний шлях ремньовцям із Терещенської на Шостку. Тільки-но команда добігла до мосту, як на колії з’явився більшовицький бронепоїзд. Він розпочав стріляти по ним. Було вбито офіцера-фронтовика Івана Федосія. Міст було підірвано.

Бронепоїзд Ремньова, який стояв на колії між Шосткою і Воронежем, почав стріляти з гармат з наміром підірвати порохові льохи та висадити завод у повітря та зруйнувати хати шосткинців. Жінки, діти й старі люди поховалися в ями та льохи. Від розриву бомби загинув 15-річний підліток Петро Голубчиков.

У відповідь на гарматні постріли з бронепоїзду повстанці відкрили ураганний вогонь в бік Терещенської з сімох гармат калібром від 3 до 6 дюймів. Гармати були притягнуті робітниками в ручну по снігу зі стрільбища для перевіки якості пороху та встановлені за каплицею на Базарній площі. Артилерією командував інженер Каблицький. Згодом дві гармати перетягли на Госпітальний провулок (нині вул. Січнева). Цією артилерійською батареєю командував технік Янковський. Також одну тридюймівку встановили на позицію біля залізничної станції Шостка. Гарматою командував офіцер Пантелеймон Колодко. Мабуть, саме їм вдалося підбити більшовицький потяг. Ще одна тридюймівка була встановлена біля міського училища, нею командував поручик Григорій Франчик.

Більшовики запустили в небо над Шосткою аероплан для розвідки позицій повстанців. Коли він пролітав на Локотками, то повстанці обстріляли його з гвинтівок й врешті підбили. Льотчика взяли в полон. Аероплан відтягли на Діловий двір в майстерню механічного заводу, де його полагодив Костянтин Юрченко з наміром летіти на ньому в бій проти Ремньова. Також робітники використали проти Ремньова броньовик, який він ще до повстання доставив на ремонт до ШПЗ.

Тим часом на допомогу червоним військам Ремньова залізницею з Брянська, через Хутір Михайлівський, прибув загін червоних. Ремньов негайно наказав брянцям подавити «заколот на Шосткинському заводі».

На п’ятий день повстання у суботу 6 квітня (24 березня) 1918 р. Ремньов повів рішучу атаку на Шостку двома колонами. «Кулі дощем летіли на ремньовців, їм не можна було підвести голову… Бували випадки, коли сторони сходилися майже в рукопашну». Того вирішального для семеро доблесних захисників Шостки пали смертю хоробрих.

Колона ремньовців, що атакувала правий фланг була вщент розбита. Робітники захопили в полон під час бою сім десятків більшовиків разом з помічником Ремньова Кузьміним. Колона підняла білий прапор і заявила про своє бажання вести мирні переговори. Військові дії припинилися і парламентерів направили в штаб.

Тим часом біля села Пирогівка залишався заблокованим Новгород-сіверський червоногвардійський загін, під командуванням Михайла Ромченка, що цілком налічував більше двох сотень людей, чотири станкових кулемета, дві 3-х дюймових гармати і десять кавалеристів, однак розміщувався на розлогій території аж до Новгород-Сіверського включно. Шосткинські повстанці почали обстрілювати та вбивати більшовицьких активістів і особовий склад загону. Ситуація для більшовиків постійно ускладнювалася, у тому числі через наближення союзних УНР німецьких військ на відстань вже 20-25 км.

За допомогою місцевого населення Пирогівки, в досить короткий термін червоні обладнали імпровізований бронепотяг, назвавши його «Смерть буржуям». Ця назва була написана фарбою на стінах вагонів бронепоїзда. Коли «бронепоїзд» був готовий Ромченко з помічником Степановим в цілях розвідки вирушили на ньому в напрямку Шостки. У районі хутора Лазаревського до бронепоїзда з білим прапором підійшла група шосткинських повстанців та запропонувала вислати делегацію в їх штаб для переговорів. Як делегати пішли Ромченко зі Степановим. Переговори завершились тим, що повстанці пропустять загін на бронепоїзді через Шостку на Брянськ без бою та звільнять червоногвардійців, що потрапили у полон. Однак повстанці не втримали обіцянки, та обладнавши шанці та підірвавши маленький залізничний міст, прийняли рішення не пропускати червоних. Втім після того як бронепотяг відкрив вогонь, шосткинські повстанці не чинили опору, тому червоним вдалося полагодити міст та направитися через Шостку на ст. Терещенська, а потім на Хутір Михайлівський – Зернове до нейтральної зони.

Проте коло червоних навколо повстанців стискалося: крім боєздатного брянського загону також на допомогу Ремньову прибув й новгородсіверський загін Михайла Ромченка, того самого, якого тільки-но повстанці пропустили залізницею з Пирогівки на Терещенську. Виявляється Ромченко вивів з оточення пирогівську частину загону, а друга частина загону перебувала в Новгороді-Сіверському. Нею командував Георгій Богданов. У числі червоногвардійців армії Ремньова була й група добровольців з придеснянського села Погрібки, у тім числі й Дем’ян Коротченко (1894-1969), майбутній голова Президії Верховного Совєта УРСР.

Напевно, не зважаючи на приголомшливі успіхи повстанців, оточення Шостки з усіх боків та повільне просування військ УНР та союзних ним німецьких військ, що на той час наступали у районі Кролевця, змусили шосткинці до перемовин. Ремньов скористувався з такого становища, під прикриттям своїх червоногвардійців зібрав жителів Петухівки, розповів їм за що він та його загін б’ються і прохав передати робітникам, що їх задурила воєнщина, що він, Ремньов, їх не каратиме за те, що вони билися, він обіцяє навіть не відбирати тієї зброї, що її вони мають і просить дозволу приїхати на робітничі збори, якщо робітники гарантують йому життя, щоб не сталося так, як із комісаром Моргуном у казармах. Прохання Ремньова та безвихідь вплинули на робітників і надвечір з табору повстанців виїхало 10 парламентарів на станцію Терещенську з писаною умовою від імені 15 тисяч робітників. У цій умові, переданій через петухівців, робітники приймають і гарантують життя Ремньову.

Скориставшись перемир’ям «Ремньов несподівано ввів в Шостку загін червоноармійців, який вирішив долю оборони». Новгородсіверці несподівано вдарили по «контреволюційним силам Шостки» в запілля, тобто наскочили на шосткинців з ображіївського боку. Водночас після вступу в завод брянського загону з боку Хутора Михайлівського вирішився результат бою. Ремньов зайняв Шостку. Робітники покидали зброю будь куди, навіть в річку Шостку та й кинулися тікати. Повстанці: робітники і адміністрація заводу, щоб уникнути різанини, повинні були рятуватися втечею в навколишні села, залишивши завод і беззахисні сім’ї на розсуд Ремньова і його грабіжницьких банд. Вони запросили підмогу у Військового міністерства УНР а їхні зв’язкові безперервно підтримували зв’язок із союзними УНР наступаючими німецькими військами, інформуючи про стан в Шостці. В очікуванні репресій від більшовиків, керівники есерів та меншовиків наказали своїм партійцям перейти в підпілля.

Німецькі війська, що на момент повстання вели бої з ремньовцями коло Кролевця, позбавлені можливості просуватися по залізниці Київ-Москва, в результаті опору загонів Ремньова і руйнування ними залізничного мосту через Сейм, кидали свої військові частини похідним порядком, здійснюючи це форсованим маршем, ставлячи завданням, як можна скоріше захопити завод.

На ранок червоногвардійці вели до свого штабу активних учасників повстання та розстрілювали їх, проте офіційно зазначалося, що їх направляли до тилу Червоної Гвардії для подальшого розслідування. Ремньов наказав терміново відправити 40 тисяч пудів пороху ніби на фронт проти німців-гайдамаків, що з ними ремньовці в той час бились біля міста Кролевця, проте порох справді було надіслано на північ до Москви. З порохового заводу більшовиками також було вивезено 35 вагонів цінного обладнання, зокрема платинові чаші та змійовики вагою 53,38 кілограми, та 7,8 мільйонів рублів грошима, що в основному складали борг із заробітної плати робітникам. Особлива армія Ремньова, пограбувавши пороховий завод, відступила на 150 верст до російського Брянська.

Зі сторони Шосткинців у бою загнули: 20 березня (2 квітня): Борис Миколайович Непомнящий, 55 р.; 22 березня (4 квітня): Іван Миколайвич Сирота, офіцер, 23 р., Петро Іванович Голубчиков 15 р. (при бомбардуванні); 23 березня (5 квітня): Михайло Федорович Морозов, 28 р.; 24 березня (6 квітня): Григорій Якович Франчик, поручик, 21 р., Дмитро Калиникович Альпашкін, 35 р., Семен Павлович Білов, 35 р., Максим Костянтинович Шаповалов, 34 р., Іван Михайлович Петровський, 53 р., Михайло Іванович Перепелов, 35 р., Олександр Романович Тирпичний, 24 р.

Від ран, отриманих в бою загинули: 25 березня (7 квітня): Михайло Григорович Кравченко, 15 р.; 28 березня (10 квітня): Іван Іванович Биченко, 23 р.; 17 (30) квітня: Григорій Іванович Кукарешников, 54 р.; 4 (17) жовтня: Дмитро Опанасович Михалєв, 18 р.

На могилі ремньовців завжди були квіти, вона доглядалася владою, а на могилу повстанців заборонялося покладати квіти. У 1932 р. кладовище було закрите для поховань. У 1957 р. на межі колишнього кладовище збудували, за ініціативи комсомольців, молодіжне кафе. Для гулянь молоді після відвідин кафе зробили з кладовища парк ім. Карла Маркса. Могили розрівняли.

Щиро дякую шосткинському краєзнавцю В’ячеславу Кириєвському та архівним установам за допомогу у достідженні»

 

На фото: Георгий Пилипенко, один из предводителей восстания и комендант Шостки; бронепоезд «Смерть буржуям!» 

 

 

 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Rodont
Viko
Такси Гранд
comments powered by HyperComments

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: